Війна змінює людей, і природно змінює їхні стосунки. Після тривалої розлуки ти можеш помітити, як змінилися близькі: з кимось стосунки стануть глибшими, а з кимось більше не хочеться вітатися. Тут важливо дослухатися до себе й обирати своїх людей. 

Сім’я і близькі

Після служби й повернення до спільного проживання доводиться ніби знайомитися наново. Після перших днів медового місяця можуть одразу прийти суперечки. Це нормально — ви довго були фактично не разом.

Відбудова стосунків з коханою людиною після повернення до цивільного життя також потребує роботи. Ролі та навички, яких набувають твої найближчі люди, можуть бути спочатку незнайомими та неприйнятними. А ветерани й ветеранки, які не мали стосунків, на етапі піклування про себе можуть їх уникати.

Близькі та інтимні стосунки можуть потребувати багато уваги й прийняття до свого партнера чи партнерки. А на етапі піклування про себе фокус направлений всередину — це нормально. Якщо ти маєш внутрішнє бажання працювати над стосунками зі своїми близькими, читай про це статтю платформи Це Ок.

Побратими і посестри

Попри унікальну довіру й близькість під час служби, через деякий час стосунки з побратимами та посестрами можуть зазнавати змін — ваші нові цивільні інтереси не завжди збігаються. 

Таке дистанціювання може проживатися по-різному: бути гірким, болісним або викликати сум. 

Цивільне оточення

Турбота про себе відображується і на виборі оточення й тем для спілкування. Обирати більш змістовне й комфортне спілкування, й натомість уникати людей і тем, які порушують спокій — природно під час піклування про себе після військової служби.

 «Р: І по-перше, це все не прикольно, а по-друге, це у мене таке

приступи депресії, котрі і так були дуже сильні і неприємні. Я

максимально обмежив це коло спілкування з людьми, з котрими я

хочу поговорити окрім війні, або з котрими пов’язано більше ніж

спільний військовий досвід.

І: Угу. Тут якраз є уточнююче питання, про що ви зараз спілкуєтесь…

ви сказали, що це різні теми, не тільки про пережитий досвід?

Р: Ну да, абсолютно про все. Про подорожі, про політику, про

останнє, про що ми говорили, це про театр. От. У побратима дружина,

вона працює в театрі, і ми багато про театр говорили, і про ІТ, і про ще

ми таке цікаве говорили, я вже не згадаю. Ну абсолютно… Є просто

люди, да, побратими, з котрими можна спілкуватися, як з

цивільними, з котрими не стосується війни напряму, і це круто. Бо я

насправді не так недавно їздив у інше місто. І я знайомився з

людьми, з моїми підлеглими, котрими ми там працюємо 2,5 роки,

але я їх ніколи не бачив вживу. І ми так познайомились, сиділи в

кафешці спілкувались про те, про се, і зайшла мова про війну. І я

кажу, ви ж розумієте, що так чи інакше рано чи пізно буде велика

війна, от ето от всьо. Вони, як, в сенсі, війна ж закінчилась вже, уже

майже, уже ж майже не ідьот. Ну ето от я… в місці м’якше там

уникати, там нехай собі живуть як хочуть, усе». — Респондент 16.