Після повернення з війська ветерани та їхнє оточення вкотре змінюють усталений формат спілкування. Стосунки з близькими та цивільними знову стають щоденними та відбуваються наживо, натомість зв’язок із побратимами може ставати переважно дистанційним або взагалі обривається. 

Ми виділили три групи стосунків, які мають ключове значення для добробуту ветеранів і ветеранок:

• сім’я та близьке коло;
• побратими та посестри;
• цивільне оточення.

Сім’я та близькі

Тривала розлука з родиною, різний досвід членів сім’ї та навіть саме возз’єднання і відбудова спільного побуту можуть бути значним викликом, як для самих ветеранів, так і для їхніх близьких.

Ну, а, коли я вже був вдома в цивільному житті ну, не знаю, таке враження, шо тут нам довелося заново просто вчитися це… бути сім’єю, ділити обов’язки.

Респондент 20

Наші респонденти зазначали, що потребували підтримки від своїх близьких. Прагнули, аби їхні стани розуміли та приймали.

І: А хто були ті люди, які допомагали тобі найбільше на оцьому етапі переходу від військової служби до цивільного життя?
Р: Ну-у-у, скоріш за все, шо мама і дівчина.
І: Угу.
Р: Ну, ближчі, найближчі люди, найближче оточення, там, друг. Друзі… деякі, ну, просто, там троє людей, говорячи короче

Респондент 33

Натомість брак підтримки від друзів та рідних сприймався болюче:

Найважче було це почути навіть від рідних, ну не від всіх там близьких, а деяких: “ну повернулась і повернулась, молодець, давай гуляй”.

Респондентка 18

На початку цивільного життя ветеранам може бути складно впоратись з великою кількістю уваги з боку близьких, а також швидко долучитися до сімейних справ. Хоча прагнення близьких розділити накопичений тягар відповідальності є зрозумілим, на першому етапі очікування полегшення може не справдитись. 

Побратими і посестри

Стосунки з побратимами та посестрами часто є особливо цінними, а зв’язок, які військові відчувають серед «своїх» не схожий на жоден інший. Однак після завершення служби спілкування різко стає менше. Ветерани і ветеранки часто живуть далеко від своїх найближчих побратимів і посестер, або ж останні можуть обрати продовжувати службу. Інколи, побратими гинуть при виконанні завдань або помирають після завершення служби. Вплив цих стосунків та горювання за їх втратою супроводжує ветеранів у цивільному житті. 

Ну найбільші випадки, найбільші відчуття, що мене ніхто не розуміє окрім побратимів. Це було, це була впевненість, ну тобто я ніде не бачив розмову. Я бачив страх, я бачив жаль, я бачив ненависть. І багато чого іншого, да. Але от розуміння тільки у побратимів і серед побратимів, і це було, це було важко.

Респондент 16

Цивільне оточення

Для опитаних нами ветеранів і ветеранок визнання їхнього досвіду, внеску та потреб з боку цивільного оточення були важливими, проте нерідко вони зустрічалися зі знеціненням або применшенням досвіду.

Я потребувала, напевне, такої підтримки, що ти не даремно там була, що ти молодець, що ти зробила щось добре…

Респондентка 10

А це було, ну пріятно, а так, як деякі люди, вони тіпо до цього типу так відносилися, ну нафіга воно нам надо… ну таке, що таке дуже неприємно чути, ну ось до сих пор неприятно чуть, коли хтось каже “Ну вот воєвал… і шо дальше?!

Респондент 14

Уявлення цивільних людей щодо військових часто є не реалістичним, а радше сформованим творами мистецтва, книгами та фільмами, ЗМІ чи соціальними мережами. Серед наших респондентів нерідко зустрічалися свідчення про те, що цивільне оточення мало стереотипи щодо воїнів:

З друзями цивільними от якось такі мімокракадільні знайомства вони якось відпали майже моментально зразу, половина дивиться на тебе і зразу “о-о, воєнний, вони ж там тіпа всі такі”, карочє сам тоже військовий, ну от тіпа так, приїжджаєш коли додому, кароче, і на тебе так дивляться, і думають, коли ти на них кинешся і всіх карочє розстріляєш або зірвеш гранату, тому вони самі відвалюються, окрім людей, яким ти стаєш дуже цікавий, або не стаєш дуже цікавий, і вони відвалюються, от.

Респондент 8

Подібні упередження траплялися й від представників держави та надавачів послуг та могли бути перепоною.

Тобто, ше от, типу, ше ось, з таким виглядом, наче до них зайшов (прим.: в Центр зайнятості), там не людина, який має військовий досвід, не людина, власне, яка повернулась лише там з фронту, а якийсь бомжара. Вонючий… От в такому плані. Тобто, це було от видно, по їх поглядах.

Респондент 33

Ділимося переліком складнощів у комунікації з цивільними, про які також згадували наші респонденти.

• Різні цінності

Незвично, просто, ну, знову-таки, вирішування тих проблем, які траплялися тоді, воно мені здавалося якимось несуттєвим. Люди, які, ну, теж живуть в прекрасному місті, мають роботу, мають житло і скаржитися на якісь такі побутові речі, для мене це здавалося просто смішним, коли є справді набагато серйозніші речі. Тому я тут трішки некомфортно якось досі відчуваю себе в таких ситуаціях.

Респондентка 10

• Різний досвід та відсутність тем розмов з цивільними

Я думаю, великий вплив мало відношення цих людей до цього і просто потім, грубо кажучи, з цими людьми от ти про ці теми вже не говориш, от ти розумієш, що там, наприклад, якась там тема, тема там АТО, якась там армія, чи ще щось, от зразу розумієш, що є там декілька людей, з якими можна про це говорить, а з усіма іншими, ну просто ти навіть ніколи не чіпляєш цю тему, не влазиш, ну тому шо, ну розумієш, що вони не зрозуміють.

Респондент 14

Цей розділ може наштовхнути на думку, що цивільне суспільство ставиться до ветеранів вороже. Тому ми хотіли б застерегти від поспішних висновків та наголошуємо, що стосунки між ветеранами та цивільними людьми після повернення — це спільна справа, де кожен несе свою частину відповідальності за порозуміння.

Існує багато прикладів, коли цивільні друзі, близьке оточення, колеги та сусіди надавали підтримку ветеранам і ветеранкам, прагнули порозумітися з ними та не ставили зайвих питань. Ба більше, з досвіду консультантів Ветеран Хабу, цивільна громада нерідко дбає про ветеранів та їхні родини, докладає зусиль, аби якісно підтримувати їх після повернення та на подальших етапах шляху.