Ми — діти та дорослі — можемо витримати навантаження складним досвідом, якщо поруч з нами ті, кому довіряємо й кого вважаємо близькими. Це ті, з ким ми маємо спільний досвід, хто нас розуміє і чиї дії та реакції передбачувані. Ти є такою близькою людиною для дитини. Звісно, тобі хочеться вберегти її від того, через що довелося пройти тобі, а водночас і себе — від спогадів. Утім, коли дитина бачить, як ти можеш впоратись з труднощами, це стає внеском у її стійкість. За час твоєї військової служби і в тебе, і в дитини відбулося чимало змін. Тож це нормально, що після твого повернення вам потрібен час та конкретні знання, щоб синхронізуватись і знову жити разом.

Авторки:

Ця стаття — частина циклу статей про те, як говорити з дітьми про твій стан після повернення до цивільного життя.

Тому обирай статті для того, щоб дізнатись детальніше які важливі вікові особливості врахувати, щоб поділитись своїм досвідом служби та повернення з дитиною раннього молодшого віку, дошкільного віку, молодшого шкільного віку та (перед)підліткового віку. Окрім цього, маємо додаток із практичними порадами та інструментами, які можуть стати в пригоді під час твого спілкування з дитиною.

Чи потрібні дітям розмови на складні теми

У дитини поки немає своєї сформованої картини світобудови. Те, що ти їй пояснюєш, стає її фундаментом і досвідом. Якщо ти хочеш навчити дитину розпізнавати свої емоції та справлятися з ними, то маєш стати для неї прикладом людини, яка вміє це робити.

Ти можеш вважати, що дитині не потрібні розмови на складні теми й непрості розповіді, адже вона все одно не все розуміє, чогось не помічає тощо. Насправді для дитини травматичним є саме твоє мовчання. Що менше інформації, то більше тривоги та напруги в сімейній системі. Дитина ретельно збирає і зчитує сигнали — твоєї міміки, інтонації, жестів, — але пояснює їх собі зовсім не так, як ти хотів/ла та очікував/ла. Твоє мовчання дитина може сприймати як відсторонення, як те, що ти її не любиш чи не довіряєш їй. Твої реакції, якщо їх не пояснити, можуть змусити дитину триматись від тебе подалі, бо вона зробить висновок, що недостатньо хороша для тебе, що зробила щось, що спричинило таку твою реакцію тощо.

Дитина не може зростати гармонійною, якщо не відчуває близькості та безпеки в стосунках. Якщо ти помічаєш поведінку дитини, яка тебе дратує і, на твій погляд, є непродуктивною, за нею здебільшого є потреба, яку дитина не змогла висловити. У такий момент вона може почуватися водночас винною і роздратованою, тож бути не в змозі донести тобі ту свою потребу.

Тому щоб налагодити та/або відновити близький зв’язок з дитиною, ураховуй вікові особливості її розвитку. Так, дошкільники переживають дві вікові кризи й лише вчаться називати й регулювати свої емоції. Тому їм важлива твоя увага, зокрема відповіді на їхні запитання. Тоді як передпідлітки й підлітки переживають підліткову кризу, тому їм може бути складно проявити свої почуття тощо. На ці та інші особливості зважай також, коли говоритимеш з дитиною про твій досвід, стан і повернення додому.

Як краще провести розмову

Дитина може розпитувати тебе про службу, війну, причину повернення додому тощо. Тоді можеш почати розмову у відповідь на її запитання. Намагайся відповідати чесно, але зважай на вік дитини. Так, дошкільникам краще пояснювати коротко, зрозумілою мовою й без деталей, тоді як з підлітками можеш говорити більш предметно й не узагальнювати. У статтях про особливості спілкування з дітьми різного віку ми зібрали можливі запитання дітей та запропонували для тебе орієнтовні на них відповіді й рекомендації, як вибудувати розмову з дитиною.

Для розмови краще дібрати час, коли ні ти, ні дитина не зайняті своїми справами, щоб вас нічого не відволікало. Краще не робити це перед сном.

Проговори з дитиною свої очікування від неї, зокрема, як вона може поводитись, щоб допомогти тобі адаптуватись до цивільного життя. Зважай, що ти можеш мати завищені очікування щодо дитини, які вона поки не в змозі реалізувати. Якщо не проговорити це з дитиною одразу, незадоволення очікувань може викликати в тебе роздратованість чи бажання триматись від дитини подалі. 

Що б ти не розповідав/ла, дитина має винести з цієї розмови кілька важливих тез:

1. Через військовий досвід ти можеш мати незвичні реакції на певні подразники, як-от несподівані доторки, наступання на іграшки тощо; це нормально, і тобі потрібен час, щоб до цього адаптуватися.

2. Ти завжди дуже сумував/ла за нею, навіть коли не було змоги вийти на зв’язок

3. Ти любиш дитину й дуже шкодуєш, що так багато часу провів/ла не з нею.

4. Тепер ти повернувся/лася, і ви зможете бути разом.

Проговори з дитиною свої очікування від неї, зокрема, як вона може поводитись, щоб допомогти тобі адаптуватись до цивільного життя. Зважай, що ти можеш мати завищені очікування щодо дитини, які вона поки не в змозі реалізувати. Якщо не проговорити це з дитиною одразу, незадоволення очікувань може викликати в тебе роздратованість чи бажання триматись від дитини подалі.

Також пропонуємо окремий матеріал з ідеями простих спільних дій, розваг, ігор для дітей різного віку, щоб ти міг/могла ними скористатись і заощадити сили на пошуках ідей для спільного дозвілля.

Хай ці матеріали, створені з повагою та турботою, полегшать ваш з дитиною шлях до відчуття потреб один одного, допоможуть твоїй родині розв’язати можливі кризи та знайти шлях до бажаної близькості. Щоб ти почувався/лася поруч із рідними саме близько та безпечно.