Під час роботи з ветеранами, ветеранками, військовослужбовцями, військовослужбовицями та їхніми рідними важливо розуміти, які підходи та методи допоможуть вибудувати найефективнішу взаємодію. У цьому контексті часто згадують підхід «рівний — рівному». В українських реаліях він має свою специфіку, адже травматичний чинник війни продовжує свій вплив на людей. Про це важливо пам’ятати, адже нерозуміння особливостей застосування цього підходу призводить до того, що він перестає бути корисним.

Що таке підхід «рівний — рівному»?

«Рівний — рівному» — це підхід до надання послуг із науково обґрунтованою ефективністю, яка базується на ідеї, що люди з подібним досвідом можуть надавати одне одному кращу підтримку. Його можна застосовувати у різних галузях, проте в цьому матеріалі ми сфокусуємося на наданні психосоціальних послуг для підтримки ветеранів, ветеранок, військовослужбовців, військовослужбовиць і їхніх сімей. Зокрема підхід можна залучати до формальних та неформальних послуг. 

Формальні послуги — це фахові послуги, які передбачають роботу клієнта/ки із професіоналом своєї справи — людиною, котра має фахову, університетську освіту в напрямі, у якому надає послуги. Це може бути фізичний терапевт/ка, психолог/иня, ерготерапевт/ка, юрист/ка. «Рівним» такого фахівця робить наявність досвіду, аналогічного з досвідом клієнта/ки — наприклад, участі в бойових діях або отримання  поранень. Це може допомогти порозумітися та ефективно взаємодіяти. 

Неформальні послуги — це послуги, що не вимагають фаховості. Вони спрямовані на посилення стійкості людини та поповнення її ресурсів, проте не мають безпосереднього терапевтичного ефекту і не націлені на лікування чи розв’язання конкретної проблеми. Ці послуги можуть бути важливими на певному етапі шляху ветеранів та ветеранок. 

Такими заходами можуть бути групи підтримки, у яких люди знаходять способи роботи із наслідками здобутого травматичного досвіду, майстер-класи, спільне дозвілля. Фахівці з рівним досвідом за потреби можуть спрямувати своїх клієнтів та клієнток до профільних фахівців, на основі власного досвіду, пояснивши, чому це важливо й потрібно. Надавачі неформальних послуг необов’язково мусять мати профільну освіту. 

Проте деякі види неформальних послуг, як-от групи підтримки, потребують специфічних знань чи підготовки. Це можуть бути курси або тренінги, які дають змогу освоїти необхідні навички — зокрема вміння надавати першу психологічну допомогу та розпізнавати й перескеровувати поширені психічні розлади. Важливо, щоби фахівці «рівний — рівному» пропрацювали свій травматичний досвід, адже це є запорукою того, що вони не нашкодять ні собі, ні клієнтам.

У чому особливість впровадження підходу «рівний — рівному» в Україні порівняно зі світовою практикою?

У США, де цей підхід розвивався протягом десятиліть, ветерани, які закінчили службу багато років тому, можуть допомогти тим, хто тільки починає повертатися до цивільного життя. Їхній досвід переживання травматичних подій завершився, і вони пройшли тривалий шлях повернення до цивільного життя. Після перебування на фронті американські ветерани й ветеранки повертаються в мирну країну. Натомість в Україні війна досі триває, і це позначається на цивільному житті. Тож усі українські ветерани й ветеранки — навіть ті, хто служив до 2022 року, — все ще перебувають під впливом травматичного досвіду війни. 

Вони живуть у країні, яка регулярно піддається обстрілам, їхні побратими продовжують службу, їхнє житло може бути на окупованих територіях. Тож українські ветерани повертаються не в мирне життя, а в цивільне життя в часі повномасштабної війни. Це перетворюється на чинник ризику, адже у випадку надання неформальних послуг людина, яка сама ще не пройшла шлях адаптації, може зашкодити людині, якій намагається допомогти. 

Розбіжності в досвіді, неготовність ділитися своїми переживаннями й слухати про чужі досвіди можуть спричинити в людини, яка зарано почала надавати послуги «рівний — рівному», ретравматизацію. Щоб цього не сталося, необхідно, аби у процес були залучені спеціалісти. Проте в Україні немає розроблених протоколів, які навчають фахівців та фахівчинь «рівний — рівному» і визначають їхню роль у підтримці ветеранів та ветеранок. Також в цілому на законодавчому рівні не врегульовано процес надання психосоціальних послуг. Наприклад, якщо йдеться про фасилітаторів «рівний — рівному», то не визначено, у який момент вони зобов’язані передати клієнта профільному фахівцю й де пролягає межа їхніх компетенцій.

Ми вважаємо, що впровадження програм із залученням підходу «рівний — рівному» має бути професійним. Відповідно, ці люди мають усвідомлювати, що вони не є рятівниками й панацеєю. Фасилітатори «рівний — рівному» мають розуміти, коли й куди перенаправити клієнтів та клієнток, коли їм потрібно, наприклад, піти до психотерапевта або до психіатра, який буде цивільною людиною і в якого не буде бойового досвіду. Цій людині потрібно довіряти. — Івона Костина, співзасновниця Ветеран Хабу.

Як українські організації використовують цю практику?

Ветеран Хаб проводить групи підтримки із залученням фасилітаторів «рівний — рівному», які працюють у парі з іншим фасилітатором/кою, який/а має фахову психологічну освіту й досвід ведення груп підтримки. Групи підтримки не є формальною послугою: вони не вилікують від травми — із цим має допомогти кваліфікований/а психотерапевт/ка. Аби надавати цю послугу, офіційна освіта не потрібна, але необхідно отримати навички фасилітації, розуміння травмаінформованого підходу і знання, куди перескеровувати клієнтів. Під час впровадження практики «рівний — рівному» команда Хабу виявила, що найефективнішим є формат роботи, у якому фасилітатори й фасилітаторки «рівний — рівному» ведуть групи підтримки разом із більш поінформованою людиною, яка має профільну освіту. 

Оскільки війна в Україні досі триває, говорити про повну адаптацію до цивільного життя нереалістично. Тому фахівців із суміжним досвідом варто залучати до менторства тоді, коли йдеться лише про окремі аспекти повернення до цивільного життя. Наприклад, реабілітаційний центр комплекс протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки Superhumans застосовує принцип «рівний — рівному» у супроводі на місці, коли люди зі схожими пораненнями можуть порадити одне одному, як проходити реабілітацію, налаштувати побут відповідно до фізичних потреб тощо. Фахівці «рівний — рівному» в Superhumans взаємодіють із ветеранами та ветеранками, коли йдеться про такі напрями роботи: 

1. Спортивні активності. 
2. Рекреаційні заходи (виїзди в місто або на природу, де ветерани й ветеранки можуть налагодити соціальні контакти).
3. Безбарʼєрність (майстер-класи та тренінги, призначені і для ветеранів та ветеранок, і для цивільних, про те, яким має бути словник безбар’єрності, як спілкуватися з ветеранами й ветеранками, як ходити на протезах тощо).

Аби здобути навички коректного спілкування з пацієнтами, перед початком роботи в центрі фахівці «рівний — рівному» проходять тренінги від Американської чи Ізраїльської коаліції травми. У процесі роботи вони мають супервізійні зустрічі з тренерами та щотижневі інтервізійні зустрічі з командою, що дозволяє їм удосконалювати свою роботу. — Микита Бабуркін, керівник відділу «рівний — рівному» комплексу протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки Superhumans.

Близькою до підходу «рівний — рівному» є практика гомогенних груп, коли всі учасники й учасниці зустрічі мають рівний досвід, а надавач послуги його не має. Ці два підходи реалізує ГО Metta в межах проєкту «Горотерапія» організовують безоплатні походи в гори для військових та членів їхніх родин. Під час «Горотерапії» в походи ходять групами по 10–12 людей. Це можуть бути групи ветеранів і ветеранок або дружин загиблих воїнів. Групу супроводжують психолог/иня та гід, який/а може бути як із суміжним до учасників групи досвідом, так і без нього.

Підхід «рівний — рівному» чудово себе показує. Хлопці розкриваються в рази швидше. Я бачила походи з цивільними гідами і походи з гідом, який має суміжний досвід. Є певна різниця: він говорить із ними як свій. Але сказати, що взаємодія з цивільними гідами не була ефективною, я не можу. — Крістіна Облучинська-Шабазова, клінічна психологиня організації Metta.

Повертаючись до цивільного життя, ветерани й ветеранки можуть почуватися самотньо. «Горотерапія» дає їм змогу віднайти тут спільноту, яка дасть відчуття підтримки. Учасники й учасниці походів своїм станом впливають одні на одних: ті, хто в кращому стані, допомагають покращити свій стан тим, хто почувається гірше. До того ж багато важать фізична активність на природі, впровадження техніки свідомої ходьби, вечірні кола рефлексії біля багаття й неформальна психоедукація — всі ці чинники також можуть стабілізувати стан людини й чинити позитивний ефект.

Практика «рівний — рівному» є безпечнішою, коли йдеться про неформальні практики — зокрема дозвілля. Коли ані той, хто бере на себе відповідальність, ані той, хто до нього приходить, не мають очікування сервісу і психологічної підтримки.

Людям зі схожим досвідом легше взаємодіяти між собою. Серед ветеранів є люди, яким буде комфортно спілкуватися з іншими ветеранами, і певний час вони не будуть знаходити собі друзів серед цивільних. Це нормальний етап. Є ветерани, які не хочуть спілкуватися з іншими ветеранами. І це також нормально. — Івона Костина, співзасновниця Ветеран Хабу.

Що варто врахувати організаціям та інституціям, які хочуть працювати за підходом «рівний — рівному»?

Висновки

Рівний — рівному» — дуже хороший, ефективний спосіб, коли його використовувати з розумом, обережністю, і там, де він доцільний, там, де його впроваджують професійно, з відповідним навчанням та підтримкою під час самого процесу надання послуги. — Артем Денисов, співзасновник Ветеран Хабу.

«Рівний — рівному» не є панацеєю, але це хороший підхід до надання послуг. Він буде ефективним тоді, коли люди, які надають послуги в межах підходу, матимуть відповідну підготовку для цього. Йдеться не так про наявність професійної освіти (вона є основною умовою лише тоді, коли йдеться про формальні послуги «рівний — рівному»), як про те, аби самі фасилітатори й фасилітаторки «рівний — рівному» впоралися з наслідками свого травматичного досвіду, мали навички роботи з клієнтами і вміли надавати ту чи ту послугу. 

Оскільки зараз триває російсько-українська війна, її травматичний чинник продовжує впливати на населення. Це заважає повністю повернутися в цивільне життя та мати гарантію, що подія завершилась, і перетворюється в досвід, який можна інтегрувати. Поки ми живемо всередині травматичної події, неможливо бути впевненими що отриманий досвід є вичерпним, — отже, про широке впровадження підходу «рівний — рівному» можна говорити вже після закінчення війни. Втім, якщо ви хочете впроваджувати підхід «рівний — рівному» вже зараз, робіть це точково. Організації, згадані в цьому матеріалі, можуть стати добрим прикладом цього. Подбайте, аби фасилітатори й фасилітаторки «рівний — рівному» мали належний рівень підготовки та підтримки, а також налаштуйте супервізійні та інтервізійні процеси в команді.

---

Цей матеріал став можливим завдяки всім нашим клієнтам, клієнткам та їхній довірі до нас, а також усім працівникам та працівницям Ветеран Хабу, які працювали й працюють в організації з 2018 року. Завдяки вам ми маємо цей досвід і можемо ним ділитися.

Експертка — Катерина Тімакіна 
Коментарі давали — Івона Костина, Артем Денисов, Крістіна Облучинська-Шабазова, Микита Бабуркін, Катерина Скороход, Ольга Кучер
Редакторки — Дарина Чупат, Елеонора Чорноморченко