Після початку російсько-української війни у 2014 році, коли активно формувалася сфера ветеранських справ, глосарій, вживаний щодо них, складався із застарілих і громіздких термінів, які викривлювали суспільне сприйняття ветеранів, ветеранок, їхніх родин і того, як вони почуваються й чого потребують. Натомість розуміння того, яких слів варто вживати, не існувало — тож деякі поняття ми знаходили самі. Так, нам потрібно було зрозуміти, як краще називати дівчат, жінок, хлопців і чоловіків, які чекають воїнів і воїнок — своїх чоловіків, дружин, хлопців, дівчат, партнерів і партнерок — із війська. 

Які стереотипи потрібно було розвінчати?

Радянська пропаганда показувала сім’ї військових пасивними й такими, де очікування близької людини не змінює матеріального та психологічного стану родини. До того ж сім’ю сприймали як «найкращу реабілітацію» для ветеранів і ветеранок, оскільки державної політики, яка ними опікувалася б, не було. 

А як насправді?

Зараз ми розуміємо, що бути в стосунках із воїном або воїнкою — це про вибір: кохати, бути коханими, триматися разом.

Це люди, які насправді роблять вибір. Вони не обирають обставин. Вони не обирають дії іншого в сім’ї. Але відколи партнер чи партнерка обирають долучитися до служби, інші роблять вибір: залишитись у стосунках і прийняти наслідок всього, що це для них несе. Це погіршення добробуту, а ще — величезна кількість відповідальності, самотності, страху, тривоги, ризику… Просто ризику, з яким ти живеш кожен день. Кожен день твоєї коханої людини може не стати. Родини, на яку ти покладаєшся й відносно якої будуєш своє життя. — Івона Костина, співзасновниця Ветеран Хабу

Кохати військового чи військову — це також шлях. Він залежить від суб’єктивного вибору й не продиктований діями іншої людини. 

Чому саме «кохані воїнів» і як ми шукали цю форму?

Коли ми працювали над дослідженням «Шлях коханої воїна» то зрозуміли, що потребуємо простого словосполучення, яке стосуватиметься кожної дівчини або жінки, яка перебуває у стосунках із військовослужбовцем — незалежно від того, зареєстровані вони чи ні. Ми хотіли, аби формулювання було зрозумілим і не бюрократизованим — таким, щоб ті, кого воно стосується, розуміли, що це про них і для них.

Ми сформували словосполучення «кохані воїнів», прочитавши та прослухавши десятки інтерв’ю з коханими військовослужбовців. Перебрали низку варіантів і зрозуміли, що «кохані воїнів» — це найбільш відповідна форма. Вживаючи це словосполучення, ми наголошуємо не на соціальному статусі стосунків, а на близькості двох людей, їхній важливості одне для одного. Цим ми хочемо підкреслити нашу повагу до всіх коханих воїнів: нам йдеться не про суспільні функції, а про те, що одна людина багато значить для іншої.

Ми керуємося людським принципом. Кожний клієнт чи клієнтка, кожна представниця величезної аудиторії воїнів, їхніх близьких — це люди, що мають унікальні історії та шляхи. І тому ми маємо вибудовувати комунікацію просто, по-людськи, зрозуміло. 

Для нас важливо об’єднувати людські досвіди і давати їм видимість і визнання. Наприклад, у нас на рівні держави немає закону про цивільні партнерства. Проте він важливий для тих, хто не перебуває в зареєстрованому державою шлюбі. Ці чоловіки й жінки перебувають у стосунках, і вони так само потребують визнання. Їхній вклад і випробування не залежать від того, який у людини юридичний статус.
Для нас було важливо, щоб слово говорило до всіх цих людей, бо, знову ж таки, коли ми перераховуємо, хто туди входить: дружини, чоловіки, дівчата, хлопці, партнери, партнерки — це дуже довго. Направду ми розуміли, що в усіх парах по-різному представляють одне одного, але водночас у спілкуванні з респондентками ми зрозуміли, що емоційний компонент у всіх парах один: вони є коханими одне для одного. Незалежно від того, чи вони дружини, цивільні партнери й партнерки, дівчата, хлопці — їх об’єднує кохання. Відповідно, вони є коханими. Так ми дійшли до формулювання «кохані воїнів. — Галина Альомова, директорка з комунікацій Ветеран Хабу.

Як це формулювання існує сьогодні?

Словосполучення «кохані воїнів» набуває поширення, надаючи суб’єктності близьким військовослужбовців та військовослужбовиць і трансформуючи наші уявлення про них. Наші партнери взяли це словосполучення для своєї комунікації, й підтвердили його ефективність. Наприклад, Projector Foundation проводили навчання для жінок і дівчат, які перебувають у стосунках із військовослужбовцями та ветеранами. Вживаючи в комунікації словосполучення «партнерки військовослужбовців і ветеранів», вони виявили, що цільова аудиторія не завжди асоціює себе з ним, бо не всі пари вважають свої стосунки партнерськими. Натомість словосполучення «кохані воїнів» спрацювало успішніше, й організація врахувала це в подальшій комунікації.

У наших продуктах усюди буде на першому місці «кохані воїнів» або «кохані захисників». А потім ще додатково — повний перелік можливих ролей і статусів. — Олена Штокало, Лід Ветеранських програм Фундації «Projector»

Називати речі своїми іменами, але робити це етично — основний принцип побудови успішного наративу. Важливо, аби словосполучення апелювало насамперед до людських стосунків, а не до соціальних ролей. Завдяки цьому люди, яких стосуються ці слова, зможуть асоціювати себе з ним. Саме так сталося зі словосполученням «кохані воїнів». Ми тішимося, що воно дійсно прижилось і що ми змогли знайти форму, яку нині використовуємо не лише ми, коли говоримо про стосунки та почуття людей, які очікують на кохану людину з війська.

---

Авторки — Івона Костина, Галина Альомова 
Коментар давала — Олена Штокало, Катерина Скороход, Ольга Кучер
Редакторки — Дарина Чупат, Елеонора Чорноморченко