Обійняти коханого/кохану — мить, до якої рахуєш дні, готуєшся, уявляєш зустріч.
У відпустці воїни та їхні кохані нарешті поруч — обоє з різними досвідами, набутими за час розлуки. Відтак партнери можуть у різному темпі відновлювати тепло, адаптуватися до нових звичок одне одного, проговорювати те, на що раніше, можливо, не було часу.

Відмінність між реальністю та очікуванням може засмучувати або лякати. Однак немає єдиного правильного сценарію відпустки, адже кожна пара проживає її по-своєму.

Про свої очікування та реальність відпустки діляться Сергій Ліпко і Настя Зухвала.

Пам’ятаєш, якою уявляв відпустку? Наскільки це збіглося чи не збіглося з реальністю?

Сергій Ліпко: Відпустка — наче Новий рік або день народження. Це велике свято, промінь мотивації та надії. Щось довгоочікуване й таке, що додає сил на службі. Відпустка — це щось середнє між закінченням війни й перемогою. Закінчення війни і перемога — то щось невизначене, натомість відпустка — передбачувана: командир пообіцяв, що за місяць поїдеш додому, і ти рахуєш дні та мрієш про те, як житимеш щасливо, почуватимешся вільною людиною.

Але насправді я сприймаю відпустку як розв’язання своїх військових і дотичних до цього завдань: підбираємо спорядження, їдемо у справах, провідуємо могили полеглих побратимів. Зрештою ти не відпочивати їдеш, а у спокійному темпі, без загрози термінового виклику на службу, розв’язуєш адміністративні питання. Я не сподівався, що просто лежатиму й відпочиватиму. 

Настя Зухвала: Я швидко усвідомила, що під час війни не може бути передбачуваності. Тому не будувала очікувань щодо відпустки — чи навіть факту її наявності. Адже будь-якої миті все могло змінитися. Але я мала очікування від себе та своїх реакцій. Здавалося, що коли чоловік буде поруч, я почуватимусь спокійною і щасливою. Та дива не сталося.

Що ти відчував/ла під час відпустки? Які мав/ла потреби і які з них вдалося задовольнити?

Сергій Ліпко: Через те, що створив собі купу задач, які мав розв’язати на цивілці, дні були напруженими. Коли приїхав, то зрозумів, що це дуже виснажливо — все, що напланував. Потім даєш собі трохи відпочити, але згодом починаєш докоряти собі, мовляв, сидиш у теплі й добрі та нічого не робиш із запланованого. У відпустці я зазвичай робив сольники. Мені треба було встигнути за цей час написати годину матеріалу, продати його, виступити й зібрати гроші, щоб задонатити.

Відтак потрапляєш у напружене середовище. Київ виснажливий, перенасичений інформаційно й енергетично.

Але відпустка — це насамперед рідні, домашня їжа і рутинних задач немає. Ти почуваєшся як дитина в Діснейленді, бо все для тебе. Звісно, за це я дуже вдячний моїм рідним. 

Настя Зухвала: Жодна з відпусток мого чоловіка не була відпочинком у повному розумінні цього слова, принаймні для нього самого. На третьому році повномасштабного вторгнення наш найкращий результат — два тижні за містом. Я тоді майже не працювала, а чоловік, як мені здається, бодай половину часу зміг відпочити. 

Зараз відпочинок для нас — це бути в тихому місці й насолоджуватися простими речами: прогулянками, спільними вечерями, книгами, кіно. І поки що цього достатньо.

Що для тебе стало відкриттям у твоїй поведінці або поведінці партнера/ки?

Сергій Ліпко: Коли живеш далеко одне від одного, хоча й спілкуєшся, але дистанційно, то все одно відвикаєш від людини, від її побуту. Ти приїжджаєш додому, а там все інакше. Настюха купила якісь девайси, нові вазони придбала, зробила перестановку. І від того масштаби квартири інакшими видаються, ти ніби в гостях почуваєшся. Але потім звикаєш потроху.

Настя Зухвала: Я навіть не уявляла, що перші зустрічі після довгої розлуки можуть викликати не лише позитивні емоції. Коли чоловік уперше приїхав у відпустку, я несподівано багато плакала. Мене переповнював смуток, з яким я не могла впоратися. Його присутність нагадала, яким було наше життя до війни, а усвідомлення того, що він поруч лише тимчасово, тільки посилювало відчуття втрати.

Я картала себе — це ж мала бути відпустка, а не ще одне випробування. Але чоловік поставився до цього з розумінням. Він сказав: триває війна, і те, що ти відчуваєш біль, — нормально. Його слова допомогли мені прийняти свої емоції і трохи легше пережити цей період.

Що під час відпустки дратувало в партнері/партнерці? Чи обговорювали це? 

Сергій Ліпко: Не так щоб аж дратувало, але було приїжджаєш і видаєш: “Як ви не розумієте що у нас війна-війна!” Звісно, Настя права: треба відпочивати, планувати своє дозвілля. Авжеж, у неї є свої плани, і це правильно. Але тобі не до розваг, бо треба кудись їхати, щось зробити, бо війна триває. За час відпустки необхідно встигнути якомога більше. Мені незвично планувати цивільний ритм, швидко переналаштуватися, щоб забути все військове. Ходити в театри, їсти смачну їжу і просто бути вдома — це все накладається додатковими задачами на військові турботи. Через це дуже співчуваю своїй дружині, бо вона щоразу сподівається, що я приїду і ми проводитимемо багато часу разом, а я не буду накрученим стривоженим тіпом, який постійно щось розказує. На жаль, саме так — я зазвичай накручений, стривожений тіп.

Настя Зухвала: Я б не назвала свої почуття роздратуванням. Мене радше засмучує те, як військова служба впливає на мого чоловіка. Щоразу, коли він повертається додому, ми проходимо період адаптації. Йому потрібен час, щоб знову стати чуйним і відкритим, щоб віднайти бодай відносний душевний спокій. Я намагаюсь приймати це з розумінням і виявляти стільки терпіння, скільки можу.

Чи обговорювали плани про відпустку? Якщо були різні погляди, як знаходили (чи не знаходили) компроміс?

Сергій Ліпко: Так, планували, хоча не завжди все справджувалося. Утім планувати треба. Моя дружина велика розумниця, що заздалегідь планує наш відпочинок. Вирушити у заміський будиночок — це найкраще. Поїхати туди, де мало людей. Це дає змогу перезавантажитися і заспокоїтися. І от коли дружина планує, а вона постійно планує, я дуже їй вдячний. Будувати плани досить ризиковано, бо ти собі не належиш. Але робити це потрібно. Можливо, не на кожен день, а на всю відпустку загалом. Це було б правильно.

Настя Зухвала: Ми ніколи не сперечалися щодо планування відпустки – наші потреби й уподобання дуже схожі. Щоправда, мій чоловік часто працює навіть під час відпочинку, але я навчилася ставитися до цього з розумінням. Коли він знову поринає у робочі справи, я просто присвячую цей час собі. 

Якою ти уявляєш вашу ідеальну відпустку?

Сергій Ліпко: Хай там як, відпустка за нинішніх обставин – це досить умовно. Ти ненадовго фізично вириваєшся з військового середовища, але подумки ти з побратимами, тому перебування у цивільному житті обтяжує. Тому для мене ідеальна відпустка — це не формальна зміна обставин, а завершення війни, принаймні демобілізація. Це можливість бути вдома з родиною не на 10 діб, а постійно, назавжди. Тому відпустка як така — це депресивно. 

Настя Зухвала: Я можу описати свою ідеальну відпустку: мій чоловік на місяць вирушає до Польщі чи будь-якої іншої країни, що не бере участи в війні. Я навіть можу продовжувати працювати. Головне — я знатиму, що йому нічого не загрожує, крім нього самого. Це ретрит, якого я потребую.

Що би хотів/ла сказати коханим або воїнам, для кого це буде перший такий досвід?

Сергій Ліпко: Нічого особливого — робіть, як відчуваєте. У вас і без моїх порад купа командирів, задач, вказівок. Кожен по-своєму проживає відпустку. Просто знайте: коли на відпочинку не так весело, як хотілося б, то це нормально.

Наостанок скажу: я дуже люблю свою дружину і безмежно вдячний їй за підтримку і розуміння — саме це допомагає налаштувати наш діалог. Усі мої відпустки починаються однаково: ми знову притираємося одне до одного, але зрештою досягаємо взаєморозуміння, у нас панують любов і повага. А потім знову все по колу. 

Настя Зухвала: Це будуть різні послання для тих, хто на службі, і тих, хто чекає.

Воїнам: ваш/а партнер/ка не уявляє, через що ви пройшли. Але пам’ятайте – і ви не знаєте всієї глибини переживань ваших рідних. З власного досвіду скажу: я бачу війну очима свого чоловіка, а також через призму постійного страху за нього, без жодної можливості щось змінити чи вплинути. І я не певна, що це легше, ніж бачити його реальність на власні очі. Тож, у той час, який вдається провести разом, будьте терплячими до різних емоцій – і своїх, і партнера/ки.

Тим, хто чекає: відпустка — це час, коли варто враховувати потреби обох. Так, і власні теж. Розумію, звучить майже нереально. Але спроба влаштувати показово ідеальну відпустку для воїна, нехтуючи власними потребами, неодмінно призведе до негативних наслідків у довгостроковій перспективі.